16 квітня 2015р.

І знов, і знов гримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Наша розповідь саме про таких людей – наших односельців,які не рахуючись з власним життям відстоюють незалежність моєї Батьківщини.

Макогоненко Сергій Володимирович

Народився 3 січня 1985 року в с.Фрунзе. Навчався у Фрунзенській школі, після закінчення якої проходив службу за контрактом в 28-окремій гвардійській бригаді Одеської області смт.Чорноморське на посаді заступника командира гранатометного взводу 1-механізованого батальйону.

Сергій Володимирович згадує : «З 8 березня 2014 року почалися спільні навчання з 25-93 десантно-танковими бригадами на полігоні Широкий Лан. 3 липня наш батальйон був направлений у зону Антитерористичної операції, де виконував завдання по знешкодженню терористів. Це міста Сніжне, Шахтарськ, селища Амбросіївка, Благодатне, Петровське, заповідний парк Саур Могила. При виведенні батальйону з зони АТО, потрапили в Іловайський котел. Після тяжких боїв із значними втратами, отримав поранення та разом з бойовими побратимами проходив лікування в Одеському хірургічному госпіталі, де і був представлений до нагороди Орден Богдана Хмельницького III ступеню за відвагу. Більшість моїх побратимів після лікування повернулися до зони АТО, де продовжують нести службу по збереженню територіальної цілісності України, мій курс реабілітації ще триває, але після одужання прагну повернутися на службу.

Борисенко Анатолій Олександрович

Після служби в лавах Радянської армії отримав звання старший механік –водій 2ЗС.

Працює завгоспом у Фрунзенській ЗОШ I-III ступенів.

З 28 серпня 2014 року проходив курси перепідготовки в навчальному центрі Київської області. Згадує : « жили в палаточному містечку. За 8 –денне перебування в центрі пройшов спецпідготовку, яка в мирний час триває 6 місяців ( воління самохідного орудія, стрільбу у зборі екіпажу, водіння вночі по трімплексах ( отвори бачення машині), відповідав за роботу ходової частини).».

10 вересня 2014 року у військовій частині польова пошта В4680( II ГАСБ – гаубічно-самохідна артилерійська бригада ). 16 вересня вибув разом з бригадою у складі 24 Львівської жилізної бригади (місце базування м.Яворів, Львівська обл.) до с.Хворостянівка Луганської області. В період з 23 вересня 2014 по 16 січня 2015 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності України. Старший водій –механік самохідного орудія «Акація». Екіпаж 6 чоловік (командир орудія, водій механік, наводчик, заряджаючий та 2 члени екіпажу, які готують орудіє до зарядки) стояв в третій оборонній лінії, захищаючи піхоту – 31 блокпост. «Ми – навідники, - розповідав Анатолій Олександрович при зустрічі , - моє завданням завжди було вчасно вивести екіпаж з під обстрілу . Довелося обстрілювати село Фрунзе, де базувалися козаки. Хлопці шуткували: обстрілюєш своє село . Жили в палатках. Якщо довго перебували на одному місці, то копали бліндажі. Свій побут облаштовували самі, завжди при можливості варили український борщ. Посильну допомогу нам надавали волонтери, вперше до нас завітали волонтери з м. Вознесенськ. Привезли продовольство, амуніцію та 5 укомплектованих рюкзаків, один з яких дістався і мені. Через місяць перебираючи речі в рюкзаку знайшов дитячий оберіг (хрестик , лик Божої Матері і лист) від школярки м. Вознесенська, бережу його й донині. Зараз таких оберегів в мене дуже багато, але цей найдорожчий. Саме вони підтримують у найважчі хвилини. А ще усвідомлення того, що на тебе чекають вдома. Перебування у зоні АТО додало яскравих фарб дещо змарнілим від часу подружнім стосункам.

Отримуючи короткотривалі відпустки, Анатолій Олександрович завжди знаходив час завітати до школи , зустрітися з учнями та колективом школи, а потім знову повертався до побратимів зі словами «Хто, окрім нас».

28 березня 2016р.

23роки незалежна Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще два роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще два роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям Слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.

Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – юнаки, чоловіки, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України.

Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне - життя,
України найкращі сини!

Так шанобливо ми звеличуємо своїх односельців – учасників АТО, своїх Захисників - Єрмоленка Анатолія Петровича, Єрмоленка Олександра Андрійовича, Кравця Олександра Валерійовича, Середенка Олега Євгенійовича, Кисельова Андрія Миколайовича, Макогоненка Сергія Володимировича, Худенка Олександра Павловича та завгоспа нашої школи Борисенка Анатолія Олександровича.

Ми вдячні ім за те, що забуваючи про страх, про біль, про безпеку, вони всі як один, незалежно від віку й роду занять, встали на боротьбу з ворогом. Кожен з них ясно усвідомлював, що може загинути в будь-яку секунду, але раз за разом піднімався в бій, захищаючи свій дім, свою родину, свою Батьківщину від ворогів, тому що кожен з них знав, «Що якщо не я, то хто ж».

Кравець Олександр Валерійович

Народився у с.Петропавлівка (Фрунзе). Закінчив Доманівську ЗОШ I-III ступенів № 2. Мобілізований 4 квітня 2014 року. Служив в Національній Гвардії України спочатку стрільцем, а потім водієм. Демобілізований 18 травня 2014 року. 13 серпня цього ж року йому було вручено нагрудний знак «Учасник АТО».

Худенко Олександр Павлович

Народився 25 червня 1974 року в с.Петропавлівка (Фрунзе) Навчався в рідній школі. Здобувши середню освіту, був призваний до лав Збройних Сил України, службу проходив у м.Львові.

З 1 травня 2015 року перебуває у військовій частині, польова пошта ВО1228 в зоні проведення Антитерористичної операції.

Єрмоленко Олександр Андрійович, 1974 року народження. Після закінчення Фрунзенської загальноосвітньої школи навчався в Маринівському ліцеї. Потім служба в армії.

Під час п’ятої хвилі мобілізації, залишивши хвору матір, пішов захищати кордон України. З 28 січня 2015 року відновлював військові навички у Широкому Лані. Потім потрапив до Києва. Нині знаходиться на Донбасі за 7 км від Донецька.

Борисенко Анатолій Олександрович

Працював завгоспом Фрунзенської ЗОШ I-III ступенів.

Вже півтора року Анатолій Олександрович захищає східні рубежі України

Полум’я військових дій опалило і мою родину,бо серед односельців – учасників АТО і мій тато- Середенко Олег Євгенійович.

Я знаю, чом в неньки

Заплакані очі,

Чому моя мама сумна.

Це тато у квітні

Пішов у солдати

А мама зосталась одна.

З 5 травня 2015 року тато перебуває на передовій у зоні АТО.

Народився 31 січня 1974 року в с.Петропавлівка (Фрунзе). Закінчив 11 класів Фрунзенської школи. В 1996 році призваний до лав Збройних Сил України. Службу проходив в Криму на військовому судні(моряк).

З квітня 2015 року перебував на навчанні на полігоні Широкий Лан. Одразу після навчань потрапив у зону АТО в с.Майорське Донецької області на передову за 200 метрів від ворога. Військовослужбовець 42-го окремого мотопіхотного батальйону, згодом отримав звання старшого сержанта, на даний час командир відділення. Брав участь у бойових діях за Зайцеве, Майорське, Авдіївку. Нагороджений медаллю «За визволення Донбасу».

11 січня 2016 року тата відпустили у тижневу відпустку, саме в цей день ворожий снайпер вбив його товариша.

Про що солдат невзмозі розказати?

Про гіркий біль не тіла, а душі,

Про те, що юні, молоді солдати

Зі смертю ходять по одній межі,

Про сум за домом, за блакитним небом,

Про рани серця, що на все життя,

А просить він за мир - його лиш треба

І світлого нам треба майбуття,

Про рідну землю - де немає крові,

Про музику дзвінкого джерела,

Про щире серце сповнене любові,

Що всіх нас повертає до життя,

Про що солдат невзмозі розказати?

Про те, як друга вбили на війні,

Про те, як в горі билась його мати,

Коли синочка привезли в труні,

Про що солдат невзмозі розказати?

Чиновникам цього незрозуміть

Про те, як хоче він свою родину

До серця пригорнути хоч на мить!

Радість зустрічі перепліталась з тяжкими спогадами про нелегкі військові будні.

« Складні умови перебування на передовій, по декілька днів без їжі і води. Життя в окопах, де немає бліндажів. Верх накритий стовбурами дерев і клейонкою. Сплять на топчанах збитих з дощок. Коли йшли дощі, окопи затоплювало, доводилося касками вичерпувати воду. Готують самі. Дуже допомагають волонтери з Дніпродзержинська, Києва. Львова. Отримав посилку від Доманівського волонтерського центру, за що щиро вдячний. Дуже тоді відчуваєш підтримку земляків».

Оповили шию рученята...
Ніс уткнувся в дороге плече.
Лиш на тиждень відпустили тата,
Й знов на Cхід, де ще війна іде…

Після відпустки він повернувся в зону бойових дій на передову в с.Майорське. а в середині березня 2016 року його батальйон передислокували на Херсонщину.

Довго тягнуться чекання місяці.
І думки лише до нього линуть...
Саме нині, в ці тривожні дні,

Тато захищає Батьківщину.
Він із тими, хто іде у бій,
Знає, як чекає вся родина.
Тато повернеться назавжди,
Й ворога здолає Україна.

учениця 9 класу Середенко Валерія

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.